Пам'яті жертв майдану...

Не плач за мною, мамо…

Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом виріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край….


Свистіло, гримало, гуло...
І раптом - тиша, чути серця стукіт
Гей, чуеш брате? Що б там не було-
Ти тільки дихай обіпрись на руки...
Мить. Зліва гаркнув побратим.
Мить. Куля свиснула, біль в грудях і нудота...
Тримайся брате,ти ж в сімї один
А снайпер в спину б'є, сволота!!!
Під ноги ллє струмками кров-
Сьогодні тут багато крові,
Пробач матусю, маю я любов
До України ,Бога і до волі...
І маю волю до життя,
І це життя відам за батьківшину!
Аби довести-люди не сміття!
Гей, друже, чуєш - слава Україні...
Гей, друже, чуєш, де болить?
Ну де в тобі взялося стільки крові?!
Не захистив тебе твій клятий шит,
Не дав Господь тобі легкої долі...
Ти знаєш, часто бачу сон
Де сильна, вільна Україна,
Між сходом й заходом розламаний кордон
І всі ми як одна дружня родина.
Ти чуеш, бачив я у тому сні
Що зникли бідні і багаті
Що зникли ранги,касти,меншості і ми
Приходим на майдан лише шоб погуляти...
Ти чуєш, братику, які я бачу сни,
В тих снах по людях таті не стріляють
І ці злочинці й дії їх брудні-
В тих снах їх брате, просто не буває...
Ти чуєш,брате,щось я притомивсь
Дозволь тут коло тебе ляжу,
Я вже не чую постріли убивць
А сни мої хай вітер всім роскаже...

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

Почервонів жовто-блакитний стяг,
Там бездиханне тіло на майдані,
Йому було лиш тільки двадцять п’ять.
Він не побачить карі очі мами,
Не поцілує любу дівчину в вуста,
Яка чекає його вірно вдома,
Все заглядаючи в вікно…
І тільки втома, схилить її голову у сон,
З надією, що завтра приїздить,
Вона обійме, поцілує, Він – її…
Чудово стане як було колись,
Ще до цієї лютої борні…
Так. Він приїде.
Але вже не сам. Його вам привезуть
У дерев’яному, холодному гробу,
Який так не пасує юнаку!
Йому б ще жити, вірити, кохати,
Дітей народжувати, щастя пізнавати…
Все перекреслив лиш момент,
Коли ворожа куля зі свинцю
На виліт пролетіла крізь грудину…
Мати втратила єдиную дитину,
А у полку героїв – прибуло…

За волю та за долю України
Боролися століття і віки,
Душею боліли за нею батьки.
Тепер прийшла і наша черга
Усьому світу довести:
Хто такі є українці,
І як свободу ми умієм берегти!

Коментарі