Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Чому у працівників освіти як пригнобленої верстви нашого громадянства низька зарплата?!
Популярне пояснення від А.П.Чехова.
Американський учений Майкл Еппл у книзі «Культурна політика і освіта» наголошує на необхідності вживати «правильні» слова, точні формулювання для позначення певних соціальних явищ. Говорити про бідність вчителів означає все зводити до рівня індивідуальних проблем конкретних осіб. У всьому світі є люди, які не можуть дати собі ради (здобути освіту, знайти роботу, вести здоровий спосіб життя тощо), тому вони й опиняються на «дні», стають «бідними».
Хто в цьому винен? Як правило, вони самі. Для декого з них бідність є стилем життя: їм подобається не працювати і бути вільними від суспільства, їм подобається спати під мостом і відчувати себе романтиками, їм подобається зловживати алкоголем тощо.
А в нас є мільйони успішних людей із вищою освітою, які виконують надзвичайно важливу для суспільства роботу, однак опинилися за межею бідності. І в цьому падінні на «дно» немає їхньої провини (в усьому світі учительство належить до середнього класу). Винне суспільство: учительська «бідність» є не індивідуальною, вона є соціальною проблемою.
Приказка «Чого бідний? Бо дурний» — не про вчителів, тому що в нашому випадку вони, швидше, мають «горе з розуму», їхня бідність не є наслідком власної неспроможності здобути пристойну освіту, знайти постійну роботу тощо. Ці люди, які, як правило, добре навчались у школі, закінчили ВНЗ, добросовісно працюють. Вони заробляють більш ніж достатньо для того, щоб мати гідний їхньої соціальне значущої місії рівень життя. Проблема в тому, що «хтось» їх безцеремонне обкрадає.
Хоча можна, звичайно, жартувати з приводу того, що «вчитель, як і сапер, помиляється тільки один раз, коли обирає професію» чи іронізувати, що професія вчителя є довічною гарантією від викрадення з метою викупу, але такі жарти звучать як присуд до довічної бідності лише в нас.
Майкл Еппл наголошує: «Слово «бідний» означає, що проблеми бідної людини є значною мірою наслідком її невдач». Якщо ми вживаємо щодо учительства слово «бідний», у цьому випадку «по суті, не передбачаються носії панування». «Сказати «пригноблений», а не «бідний» означає вдатися до сильнішого вислову, — продовжує Майкл Еппл, — який вказує, що є структури гноблення».
Отже, слід називати речі своїми іменами: вчителі в Україні є пригнобленою верствою населення, а в ролі «структури гноблення» виступає наша рідна Українська держава, яка, з одного боку, законодавче декларує право вчителя на зарплату, не нижчу від середньої заробітної плати в промисловості, а з іншого — фактично встановлює платню, яка не забезпечує навіть офіційно визначеного прожиткового мінімуму.
Утім, як вважає Людмила Шангіна, «бідність — це не рівень доходів. Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода і вираз очей. [...] Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність.
Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством... Це життя вбиває в нас людське задовго до смерті.
Багатство може не бути предметом щосекундного думання про нього. Бідність — не може. Про неї пам'ятають і думають щосекунди. Про багатство можна забути, захопившись, наприклад, особою протилежної статі. Про бідність — ні».
Коментарі
Чому у працівників освіти як пригнобленої верстви нашого громадянства низька зарплата?!
Популярне пояснення від А.П.Чехова.
Американський учений Майкл Еппл у книзі «Культурна політика і освіта» наголошує на необхідності вживати «правильні» слова, точні формулювання для позначення певних соціальних явищ. Говорити про бідність вчителів означає все зводити до рівня індивідуальних проблем конкретних осіб. У всьому світі є люди, які не можуть дати собі ради (здобути освіту, знайти роботу, вести здоровий спосіб життя тощо), тому вони й опиняються на «дні», стають «бідними».
Хто в цьому винен? Як правило, вони самі. Для декого з них бідність є стилем життя: їм подобається не працювати і бути вільними від суспільства, їм подобається спати під мостом і відчувати себе романтиками, їм подобається зловживати алкоголем тощо.
А в нас є мільйони успішних людей із вищою освітою, які виконують надзвичайно важливу для суспільства роботу, однак опинилися за межею бідності. І в цьому падінні на «дно» немає їхньої провини (в усьому світі учительство належить до середнього класу). Винне суспільство: учительська «бідність» є не індивідуальною, вона є соціальною проблемою.
Приказка «Чого бідний? Бо дурний» — не про вчителів, тому що в нашому випадку вони, швидше, мають «горе з розуму», їхня бідність не є наслідком власної неспроможності здобути пристойну освіту, знайти постійну роботу тощо. Ці люди, які, як правило, добре навчались у школі, закінчили ВНЗ, добросовісно працюють. Вони заробляють більш ніж достатньо для того, щоб мати гідний їхньої соціальне значущої місії рівень життя. Проблема в тому, що «хтось» їх безцеремонне обкрадає.
Хоча можна, звичайно, жартувати з приводу того, що «вчитель, як і сапер, помиляється тільки один раз, коли обирає професію» чи іронізувати, що професія вчителя є довічною гарантією від викрадення з метою викупу, але такі жарти звучать як присуд до довічної бідності лише в нас.
Майкл Еппл наголошує: «Слово «бідний» означає, що проблеми бідної людини є значною мірою наслідком її невдач». Якщо ми вживаємо щодо учительства слово «бідний», у цьому випадку «по суті, не передбачаються носії панування». «Сказати «пригноблений», а не «бідний» означає вдатися до сильнішого вислову, — продовжує Майкл Еппл, — який вказує, що є структури гноблення».
Отже, слід називати речі своїми іменами: вчителі в Україні є пригнобленою верствою населення, а в ролі «структури гноблення» виступає наша рідна Українська держава, яка, з одного боку, законодавче декларує право вчителя на зарплату, не нижчу від середньої заробітної плати в промисловості, а з іншого — фактично встановлює платню, яка не забезпечує навіть офіційно визначеного прожиткового мінімуму.
Утім, як вважає Людмила Шангіна, «бідність — це не рівень доходів. Бідність — це спосіб думок, коло спілкування, хода і вираз очей. [...] Це підібганий хвіст і зацькований погляд. Якщо позбавити людей можливості жити по-людськи, вони перестають бути людьми. Вони втрачають гідність.
Важко, знаєте, жебракувати з достоїнством... Це життя вбиває в нас людське задовго до смерті.
Багатство може не бути предметом щосекундного думання про нього. Бідність — не може. Про неї пам'ятають і думають щосекунди. Про багатство можна забути, захопившись, наприклад, особою протилежної статі. Про бідність — ні».
Коментарі
Немає коментарів:
Дописати коментар